Безкоштовні устриці на березі італійської Адріатики
Люблю мандрувати. Люблю, коли ми нічого не плануємо, а просто сідаємо в автомобіль та їдемо у невідомість. Ми намагаємося двічі не їздити в ті самі міста, намагаємося прокладати маршрут так, щоб побачити більше і більше нових місць. Так відбувається завжди. Але з минулого року ми мали маленький виняток. І ім’я йому – Лідо делле Націоні.
У це містечко в Емілья-Романії вперше ми потрапили минулого року. Наперед зняли житло, але про місто нічого до ладу не знали. Нам головне десь ночувати, а далі ми вже знайдемо, куди поїхати та що подивитись. Саме місто – милий і затишний, за день його можна обійти вздовж і впоперек. Для спокійного відпочинку Лідо делле Націоні – саме те, що потрібне. А пляж порадував своєю чистотою та невеликою кількістю людей. Крім того, тут багато безкоштовних пляжів, що на італійському узбережжі Адріатики вкрай рідко трапляється.
Але все це дрібниці, в порівнянні з тим, що ми з чоловіком відкрили для себе. І все через кумедну випадковість. Справа була торік. Поки діти плавали біля берега, чоловік вирішив попливти до хвилерізів. Вранці відлив, скрізь дрібно. І лише біля хвилерізів більш-менш глибоко.
Він довго перебував у воді, але ми з дітьми не надали цьому уваги. Така спека, що тільки у воді знайдеш порятунок. Але коли я побачила чоловіка поблизу, по очах зрозуміла щось знайшов. І справді, в руці в нього щось було. Він наблизився і показав мені… устрицю. Виявляється, він так довго у воді був, бо відривав устрицю від каменю! Злегка подряпав руки, але приніс мені черепашку. Я просто обожнюю устриці, тому він так старався.
Найголовніше було зрозуміти, наскільки ця устриця їстівна. Адже їх, як виявилося, повно на хвилерізах – від маленької до гігантської. Лимон та біле вино вже були на столі. Самотня устриця чекала на своє відкриття. Декілька років тому у Франції ми купили спеціальний ніж для устриць. Ми маємо одну традицію: наприкінці кожної подорожі ми купуємо багато устриць, білого вина – відзначаємо ще одну прекрасну поїздку. Отож, чоловік відкрив самотню устрицю. Вирішили пробувати разом. О, так!!!!!!!!!!!! Вона ідеальна! Звісно, ??у літній період це так звані «молочні» устриці. Але нам байдуже. Устриця була чудова!
З того дня у нас кардинально змінився раціон харчування. Того ж дня, але вже по обіді, ми попливли вдвох до хвилерізів. Була притока, вода піднялася, шторм з’явився. Але в нас була мета – устриці. Хвилерізи повністю усипані устрицями та мідіями. Просто якийсь гастрономічний рай! Звичайно, устриці являли собою кам’яний щит, а не окремі черепашки. Незграбний рух – і вони нещадно дряпали руки. А якщо ще й невдало стати, то ноги покривалися кривавими ранами. Це ми вже наступного дня взяли у дітей надувне коло та чудово трималися на воді. Я тримала пакет, а чоловік за допомогою викрутки та ножа буквально відривав від хвилерізів устриці. Маленькі, великі, гігантські – все впереміш. Через приплив піднялася вода. Більшість устриць пішла під воду. Важко було щось розглянути. Але ми це зробили. На вечерю ми мали як мінімум устриць 20.
Найкраще збирати устриці у першій половині, коли відплив. Тоді вони всі оголюються. І їх просто потрібно відривати від каміння. Ніхто з місцевих устриць не збирав. Для нас це було дуже дивно. Адже в магазині та на рибному ринку на них космічні ціни.
У нас устриці були і на обід, і на вечерю. Якоїсь миті я зрозуміла, що просто не можу їх більше їсти. Тоді на заміну устрицям приходили мідії. Я робила їх і під соусом каррі, і просто відварювала, і смажила. А якщо і вони нам набридали, то – СКІЛЬКИ ВІДКРИТТІВ! – ми збирали мушлі в піску. Особливо багато їх уранці після відливу. Щоб було зрозуміло, вранці на березі було найбільше італійців, вони всі збирали черепашки. Дітям вони особливо сподобалися.
Цього року наш шлях зовсім не лежав через Лідо делле Націоні. Але все-таки ми вирішили заїхати сюди по дорозі назад. Так, тільки заради устриць ми змінили маршрут та плани. Приїхали до містечка пізно ввечері. Житло зняти не вдалося. Хоча, якщо чесно, ми й не дуже старалися. Подивилися ціни, вирішили ночувати у машині. Ми ж на одну ніч. Встигли збігати в магазин, купити вина та лимони – як же без них! Був глибокий вечір. Чоловік, незважаючи на прохолодну воду, поплив до хвилерізів. Я, щиро кажучи, дуже переживала, що устриці кудись зникнуть. І ми тільки дарма сюди приїхали. Але ж ні. Повний пакет устриць! Зізнаюся, устриці на вечірньому пляжі – це неймовірний шарм. Морський вітер, шум хвиль, місяць та нікого, крім нас.
Ніч ми провели у машині. Вранці, годині о 5, пішли на пляж. Розстелили пледи і досипали там. Ранкові туристи дивно дивилися на сплячих дітей на пляжі. Поки вони досипали, чоловік поплив за новою порцією устриць.
Їх ми взяли із собою. Бо вранці устриць зовсім не хотілося. Сумка-холодильник була повністю забита устрицями. Італія, Словенія, Угорщина. Вже ввечері ми приїхали до Будапешту. Біле вино та устриці. Наша вечеря готова. Вранці ми виявили, що разом із устрицями через три країни ми провезли ще й краба. Через весь Будапешт пронесли його у банку, щоб випустити до Дунаю. Говорять, що молоді краби добре адаптуються у прісній воді. Сподіваюся.