Безхатьки у Сан-Франциско повсюди. Часом здається, що їх більше, ніж туристів у місті. Вони смердять, вони розпивають алкоголь, вони курять травку, вони сплять прямо у вас під ногами. Але вони, бомжі, – частина Сан-Франциско, c’est la vie!

Від 7 до 8 тисяч безхатьків живуть в одному з найбільших міст Каліфорнії. У Сан-Франциско діє безліч програм, які мають допомогти бомжам, функціонує кілька притулків. Але глобально це не впливає на кількість безпритульних – їх не меншає, а, навпаки, з року в рік стає більше. І це при тому, що з міського бюджету виділяють щороку на різноманітні програми величезні суми. Торік — 241 мільйон доларів, цього року — 275 мільйонів. І ця сума постійно зростає.

Місцеві з ними постійно говорять. Виглядає це часом чудернацько: поважний чоловік у гарному костюмі схиляється над смердючим бомжем. Розповідає йому, що треба міняти образ життя – йти працювати, заробляти, розвиватись…

Але сан-франциські бомжі нічого змінювати не збираються. Їм вигідно бомжувати. Так, саме так. Бути безхатьком у Сан-Франциско – це фінансова стабільність. Щомісяця їм виділяють 400 доларів. Крім того, їм щодня перепадає копійка від місцевих чи туристів. На що саме витрачають гроші, навіть не знаю. Бо поїсти вони можуть у притулках чи у місцях видачі їжі. Одяг також їм постійно дають. Хіба що на алкоголь та наркотики.

Клімат – це ще один фактор, який приваблює бомжів у Сан-Франциско. Тут, на відміну від інших американських міст, оптимальна погода – і не занадто спекотно, і не занадто холодно.

Місцеві бомжі не чіпляються до туристів. Здебільшого. Виняток – район Tenderloin, який зовсім поруч із центральною площею Union Square та мерією. Sorry, але це неофіційно їхня територія. Тому сюди краще не пхатись зайвий раз. Бідний район Tenderloin знаходиться упритул до комерційного центру міста, де знаходяться штаб-квартири Twitter, Uber, Google.

У Tenderloin безпритульні почуваються, як вдома. Вони тут вільно заходять у навколишні фастфуди. Тому не дивуйтесь, коли у черзі за бургером, почуєте тихеньке: «Бери два – один собі, інший — мені».

Якби дивно не звучало, але є цілком адекватні бомжі. Їхали якось зранку на екскурсію. Зустрічались о 6-й ранку на автобусній зупинці неподалік Tenderloin. З хостелу вийшла о 5.30. Йду собі, нікого не чіпаю. Коли йдуть троє безхатьків і тягнуть за собою великі возики (ті, що вкрали у супермаркеті).

  • Дорогенька, ти заблукала? Тобі допомогти?
  • Ні, ні, дякую. Все гаразд.
  • То може тобі хоч чаю дати із шоколадним печивом?

Сан-Франциско за кількістю безхатьків поступається лише Нью-Йорку. Однак візуально здається, що ніде у світі нема більше бомжів. Просто у Нью-Йорку безпритульні живуть дещо інакше. Вони, наприклад, віддають перевагу ночівлям у притулках, аніж на вулицях.  І роблять це з метою власної безпеки. У багатьох безхатьків із Сан-Франциско насправді є своє житло. І деякі – після днів/років поневірянь повертаються додому. Та таке трапляється нечасто.