Куксхавен: пішки зимовим морем
Зимове море – воно особливе. Холодне, темне, здається, навіть непривітне. Але воно особливе. Дві години на експресі – після людного Гамбурга я потрапила до маленького містечка Куксхавен (Cuxhaven). Північне море. Його відчуваєш, щойно виходиш із поїзда. Запах. Особливий запах зимового моря. Його ні з чим не сплутати. Але яким було моє здивування, коли підійшовши до моря, я не побачила там води – лише дно, усипане черепашками, і чайки, що блукають у пошуках їжі.

“Ваттове море” – саме тут у Куксхавені можна спостерігати рідкісне природне явище. Вода буквально «іде» в море. Тут, у районі міського пляжу Куксхавена, – до півкілометра голого морського дна. Десь менше, десь більше. Морське дно повністю оголюється. У теплу погоду тут можна спостерігати крабів та іншу живність. У лютому – лише самотні молюски.


Морське дно під час відливів дуже схоже на болото. Воно таке глинисте. Влітку всі гуляють тут босяком. Ці бруду вважають цілющими. Багато німців приїжджають сюди за своєю дозою бруду та порцією морського повітря.



Взимку у Куксхавені все спокійніше. Туристів дуже мало. Місцеві іноді ходять гуляти до моря. Тому здається, ніби море належить лише тобі. Гаразд, і чайкам. І качкам.




Щоб не потрапити в халепу, на березі висить графік припливів і відливів. Це дуже важливо знати у теплу пору року, щоб не застрягти десь далеко у морі. Адже далі – в районі Kugelbake – вода йде на два кілометри. Можна піти далеко, не розрахувавши сили та час. А вода приходить дуже швидко.

Для роззяв у морі встановлені спеціальні вишки. На них можна залізти та чекати допомоги. Але взимку все інакше. Усі гуляють у районі берега, не ризикуючи йти углиб.

Взагалі моєю метою був сам Куксхавен, а Кугельбак (Kugelbake). Це теж частина Куксхавена, але дещо вища. Саме Кугельбак називають найпівнічнішою точкою Нижньої Саксонії.

Але це не все. Kugelbake з давніх-давен допомагав морякам. Ось ця дерев’яна конструкція – бакен, його видно далеко у морі. Він давно служив для навігації. Моряки знають, завдяки бакену, де небезпечні мілини та піщані мілини.


У лютому тут страшні вітри. Мене буквально зносило, доки я намагалася зробити хоч одне фото. Дерев’яний бакен стоїть тут із 1706 року. З різною періодичністю його зносить хвилями. І на місці старого будують новий. Нинішній бакен стоїть тут із 1945 року.

Від Куксхавена до Кугельбака – 3,1 км. У лютому я самотньо йшла по вимощеній для прогулянок доріжці. Поруч – смуга для велосипедистів. Праворуч – море. Зліва – шикарні галявини.


Влітку тут повно відпочиваючих. Вони насолоджуються морськими пейзажами, сидячи в спеціальних пляжних кошиках. Пам’ятаєте, «У Джазі лише дівчата»? Там були такі кошики на пляжі. На зиму їх усіх ховають. Але одну я таки знайшла – у місцевому ресторані вона служить лавочкою для відвідувачів.

Уздовж усього берега стоять лави. Я вже уявляю, як тут чудово сидіти та дивитися на море у теплий час.



Коли я йшла назад у Куксхавен, то вода вже повернулася на своє місце. Від голого морського дня не залишилося жодного сліду.


Багато туристів пишуть, що тут жахливе море – каламутна вода та глинисте дно! Мовляв, не варто й їхати сюди. Стоїть. Принадність цього моря не в тому, щоб приїхати, викупатися і піти до ресторану. Море в Куксвахені – це насамперед унікальний природний парк. Національний парк Wattenmeer – один з останніх природних ландшафтів, що збереглися в Європі. Сюди приїжджають заради прогулянок по Ват (Wattlauf або Wattwanderung), а не для звичайного купання-загоряння. За останнім треба одразу ж їхати в інші місця.

У трохи тепліший час, з Куксвахена можна поїхати спостерігати за тюленями на островах Боркум і Хельголанд. А влітку подивитися на кінські біги по морському дну. Але це все влітку. А взимку потрібно просто насолоджуватися красою моря.