Фурадоуро: Португалія для своїх і кількох туристів
«Ми їдемо до Португалії!» – крикнула я, сидячи у зручному кріслі у нашому милому будинку у Франції. Чоловік та діти вирішили нічого не уточнювати і тихенько пішли збирати речі. Мама не жартує у подорожах – це правило №1! Сказала, що їдемо до Португалії, отже, їдемо. Ну і що, що її не було у наших планах? Тепер є! Та й, втім, яка різниця – Португалія зовсім поряд, чому не заїхати?
Насамперед вирішили зняти житло. Довго не церемонялися. 35 км від Порту, квартира симпатична – треба брати! Ах, так, найважливіше – низька ціна. Мабуть, найнижча, що ми зустрічали цього літа під час подорожі.
Фурадоуро – як гордо та красиво звучить наше містечко. Про нього ми знали лише дві речі – це Португалія та поряд океан. Більше нічого. Так буває у наших поїздках. Але в цьому і вся краса подорожей.
Густий туман, що пробирає холод, люди у шкіряних куртках і шалений запах моря – не одразу зрозуміла, що відбувається. Я – у коротких шортах та майці – швидко намацала вовняний плед у машині та укуталася. Ми приїхали. Фурадоуро.
Вранці я побачила океан. Прямо із балкону нашої квартири. Крок, ще один крок – і він біля моїх ніг. Атлантичний океан. У Франції ми також були на океані. Але тут він зовсім інший. Незалежний, самостійний, чужий.
На пляжі з самого ранку багато людей. І це при тому, що температура повітря – не більше ніж 22 градуси. Але народ не плаває, тільки засмагає.
Перш, ніж кидатися у воду, ми вирішили погуляти набережною (раптом, стане тепліше – і я нарешті зможу зняти кофту, не кажучи вже про роздягнутися до купальника).
Сонце почало припікати сильніше. Океан так і манив до себе. Але коли пальці торкнулися води, все тіло наче струмом вдарило. Крижаний Атлантичний океан – не інакше.
Дивитись, дихати та слухати – ось, що від нас хотів океан. Зупинитись на секунду і нікуди не бігти. Ми це не одразу зрозуміли. Адже планів було вище за дах – Порту, околиці, Лісабон. Але все стало на свої місця, коли ми довідалися, що наша машина зламана.
За місяць подорожі Європою ми вперше нікуди не поспішали. Дивилися в далечінь океану, слухали звук хвиль, що розбивалися об каміння, вдихали солоний аромат води. Суцільний дзен.
Сам Фурадоуро – невелике містечко. Здавалося б, на що тут дивитись. Але ж ні. Він ніби Португалія в мініатюрі. Плиткові стіни з найрізноманітнішими малюнками, бабусі з цигаркою на пляжі, величезні порції сангрії та, звичайно, місцевий портвейн. В одному містечку міститься все, що потрібно знати про Португалію.
Пустельний удень, увечері Фурадоуро оживав. Маленькі ресторани були повністю забиті відвідувачами. Ні, ні, не туристами. Місцевими. Туристів у містечку небагато. Були ми та ще парочка німців. Що найбільше вразило: до туристів у ресторані підходять лише після того, як обслужать своїх.
А найбільший сюрприз – це безумовно захід сонця. Укутавшись у пледи, ми сиділи на пустельному вечірньому пляжі і чекали. Декілька хвилин – і океан проковтнув сонце. Прекрасний захід сонця у маленькому Фурадоуро.
